«Я, “Побєда” і Берлін»: вистава про Кузьму, 90-ті, дорогу і молодість, яка не боїться бути смішною

«Я, “Побєда” і Берлін» — коли Кузьма оживає на сцені

«Я, “Побєда” і Берлін» — це вистава, яка звучить як розповідь старого друга. Того самого, який сідає поруч, бере гітару, починає згадувати молодість — і за кілька хвилин ти вже ніби їдеш разом із ним у старій машині, через кордони, пригоди, дурні ситуації й дуже впізнаваний український абсурд.

В основі постановки — тексти Кузьми Скрябіна. А це означає, що історія не може бути рівною, правильною і “пригладженою”. Вона жива, іронічна, трохи хуліганська, місцями дуже смішна, а місцями — несподівано щемлива.

Це не вистава-пам’ятник. Не офіційний портрет Кузьми. І не спроба зробити з нього недоторканну легенду. Навпаки — «Я, “Побєда” і Берлін» повертає його туди, де він завжди був найсильнішим: у живу мову, музику, самоіронію, дорогу, молодість і чесний погляд на себе.
 

Про що вистава

У центрі історії — молодий герой, стара антикварна автівка «Побєда» і шалена ідея поїхати до Берліна, щоб продати машину та дітей-манекенів на її борту за великі гроші.

Звучить абсурдно? Саме в цьому і суть.

Це історія про молодість, коли людина ще не дуже розуміє, що робить, але дуже хоче жити. Коли авантюра здається шансом. Коли стара машина може стати квитком у Європу. Коли дорога важливіша за пункт призначення. І коли кожна проблема дорогою перетворюється на байку, яку потім можна переказувати роками.

«Побєда» у виставі — не просто автомобіль. Вона майже повноцінна героїня. Вона ламається, впирається, не дає гарантій, створює проблеми, але саме навколо неї народжується весь цей музичний, іронічний і дуже скрябінівський світ.

КУПИТИ КВИТКИ
 

Чому ця історія така близька глядачам

«Я, “Побєда” і Берлін» працює не лише тому, що це вистава про Кузьму. Вона працює тому, що в ній є пам’ять про час, який багато українців дуже добре впізнають.

Це 90-ті: светри з написом BOYS, лаковані зачіски, черги на кордоні, перші мрії про “дикий Захід” Європи, дивні бізнес-ідеї, брак грошей, але надлишок енергії. Час, коли все було нестабільним, трохи божевільним, але водночас дуже живим.

У виставі багато гумору, але цей гумор не порожній. Він народжується з досвіду покоління, яке вміло виживати, сміятися з себе і їхати далі, навіть коли машина ледве заводиться.

Саме тому глядачам легко входити в цю історію. Хтось згадує власну молодість. Хтось — музику Скрябіна. Хтось — атмосферу 90-х. А хтось просто бачить дуже українську історію про людину, яка хоче вирватися за межі звичного життя.
 

Кузьма Скрябін: чому його тексти досі працюють

Кузьма був не лише музикантом. Він був людиною, яка вміла точно чути країну і говорити з нею простою мовою.

У його текстах завжди було щось дуже рідне: іронія, сарказм, ніжність, злість, спостережливість, вулична мова, любов до людей і здатність помічати смішне там, де інші бачать тільки хаос.

Саме тому його історії не старіють. Бо Кузьма писав не “про себе великого”, а про життя навколо: про дороги, друзів, дурні рішення, мрії, розчарування, Україну, провінцію, музику і людей, які намагаються не втратити себе.

У «Я, “Побєда” і Берлін» ця інтонація збережена. Тут є відчуття, що Кузьма не десь далеко в минулому, а поруч — жартує, співає, перебиває сам себе, згадує історії й сміється з власних помилок.

Унікальність постановки

Головна унікальність вистави — у її живій формі.

Це не класична драма, де все тримається лише на діалогах. Це роуд-муві на сцені. Театр перетворює дорогу на ритм, спогад — на пісню, автомобіль — на персонажа, а біографічний матеріал — на живу пригоду.

У постановці є музика Скрябіна, актори-музиканти, гумор, рух, ностальгія і дуже багато енергії. Вистава ніби постійно “їде”: навіть коли герої застрягають, сперечаються чи потрапляють у глухий кут.

І це важливо: сценічна версія не намагається просто переказати повість. Вона створює атмосферу Кузьми — трохи шалену, трохи сумну, дуже іронічну і дуже людяну.
 

Правдива деталь зі створення вистави

Одна з найцікавіших деталей постановки — справжня «Побєда», навколо якої розгортається сюжет. Для вистави автомобіль доправили на сцену «Стрих» Театру Заньковецької. Це не декоративна дрібниця, а важливий центр усього сценічного світу.

Саме навколо машини вибудовується дорога, пригоди, музика і пам’ять про Кузьму.

Ще одна сильна деталь — реакція близьких Кузьми на виставу. Батько Андрія Кузьменка, Віктор Кузьменко, говорив, що постановка повернула його в ті часи, коли він був свідком подій із тією самою «Побєдою», манекенами і поїздкою до Берліна.

А вдова Кузьми Світлана Кузьменко після перегляду сказала, що від акторів відчувається щирість, і що, якби Кузьма це бачив, він аплодував би стоячи.

Це важливо, бо така вистава не може працювати лише технічно. Вона має бути зроблена з любов’ю, і саме це в ній відчувається.
 

Режисерка Вероніка Літкевич і сценічний світ вистави

Режисерка постановки — Вероніка Літкевич.

Її завдання було непростим: перенести на сцену матеріал, який живе не тільки в тексті, а й у голосі Кузьми, у його манері говорити, жартувати, перебільшувати, згадувати і раптом ставати дуже чесним.

У виставі важливо не “зіграти Кузьму” як копію. Важливо передати його енергію. Його спосіб дивитися на світ. Його здатність перетворювати хаос на історію, а історію — на пісню.

Саме тому постановка не виглядає як музейна реконструкція. Вона жива. Вона має темп, драйв, музику, самоіронію і відчуття, що все відбувається тут і зараз.
 

Ярослав Дерпак у ролі Кузьми

Особливе місце у виставі займає Ярослав Дерпак, який виконує роль Кузьми.

Це дуже відповідальна роль, бо Кузьма для українців — не просто артист. Для багатьох він “свій”: голос юності, голос дороги, голос чесної розмови без пафосу.

Ярослав Дерпак не намагається механічно копіювати Кузьму. Він розповідає його історію, пропускаючи її через себе. І саме це дає результат: глядач бачить не пародію, а живий образ людини, яка могла бути смішною, різкою, ніжною, незручною і дуже справжньою. Ця робота отримала професійне визнання: Ярослав Дерпак здобув нагороду за найкращу чоловічу роль на Всеукраїнському театральному фестивалі-премії «ГРА».
 

Визнання вистави

«Я, “Побєда” і Берлін» стала лауреатом VII Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «ГРА».

Постановка перемогла у номінації «Найкраща драматична вистава камерної сцени». Окрім цього, Ярослав Дерпак отримав нагороду за найкращу чоловічу роль за образ Кузьми.

Це важливий показник, бо вистава поєднує популярну тему з якісною театральною роботою. Вона не просто подобається глядачам, а й отримує визнання професійної спільноти.
 

Чому варто піти

На «Я, “Побєда” і Берлін» варто піти, якщо хочеться не важкої академічної драми, а живого театру з музикою, гумором і сильною емоцією.

Це вистава для тих, хто любить Кузьму Скрябіна.

Для тих, хто пам’ятає 90-ті.
Дя тих хто хоче поржати 

Для тих, хто хоче відчути атмосферу дороги, молодості й авантюри.

Для тих, хто любить українські історії без штучного пафосу.

І для тих, кому важливо побачити театр, який може бути веселим, музичним, теплим, але водночас дуже чесним.

Бо за всіма жартами, пригодами і кумедними ситуаціями тут є головне — відчуття життя. Того самого, де все може ламатися, плутатися, не заводитися, але ти все одно сідаєш у машину і їдеш далі.
 

Вистава «Я, “Побєда” і Берлін» представлена у гастрольному турі Україною. Організатор подій — ТЕАТР ОРГ

КУПИТИ КВИТКИ
 

«Я, “Побєда” і Берлін» — вистава, після якої хочеться увімкнути Скрябіна

Є вистави, після яких хочеться мовчати. А є ті, після яких хочеться вийти на вулицю, увімкнути Скрябіна і ще трохи побути в цьому настрої.

«Я, “Побєда” і Берлін» саме така.

Вона смішна, музична, трохи безглузда в найкращому сенсі, дуже ностальгійна і дуже українська. У ній є дорога, стара машина, юнацька дурість, мрія про Берлін і той особливий голос Кузьми, який досі звучить так, ніби говорить особисто з тобою.

Це вистава не про ідеального героя. Це вистава про живу людину, яка вміла сміятися, ризикувати, помилятися, співати і залишатися собою.

Саме тому її варто побачити наживо.