«Конотопська відьма» перетворюється на одну з найобговорюваніших українських вистав останніх років. Роман Нечуя-Левицького стає драмою-рейвом. «Тигролови» Івана Багряного продовжують подорожувати українськими сценами, а козацькі легенди отримують форму театрального фентезі. Схоже, українська література переживає на сцені особливо цікавий період.
Твори, з якими багато хто вперше знайомився ще за шкільною партою, сьогодні звучать зовсім інакше. Режисери не просто переносять відомі сюжети на сцену, а шукають у них теми, близькі сучасній людині, експериментують із музикою, пластикою, жанрами та простором. А глядачі відкривають для себе авторів, яких, здавалося б, уже давно знають.
Чому українська класика так органічно повертається до сучасного театру — і що ми починаємо помічати в ній лише тепер?
КУПИТИ КВИТКИ
Класика більше не потребує музейної вітрини
Між автором XIX століття і людиною, яка сьогодні купує квиток у театр, лежить величезна історична дистанція. Змінилися побут, мова повсякденного спілкування, ритм життя, технології та саме уявлення про дозвілля. Але значно менше змінилися речі, про які люди насправді хочуть слухати історії.
Кохання і ревнощі, прагнення свободи, боротьба за владу, страх осуду, пошук власної ідентичності, конфлікт із суспільством, питання особистого вибору — усе це вже було в українській літературі задовго до появи сучасного театру.
Тому нове прочитання класики не обов’язково означає, що твір потрібно переписати або штучно зробити «модним». Часто достатньо змінити спосіб розмови з глядачем. Сучасна сценографія, музика, пластика, світло, нова драматургічна адаптація або несподіване жанрове рішення дозволяють побачити в добре знайомій історії те, що раніше могло залишитися непоміченим.
Саме тому класичний текст сьогодні дедалі рідше сприймається театром як недоторканний експонат. Він стає матеріалом для діалогу.
Феномен «Конотопської відьми»
Одним із найяскравіших прикладів цього процесу стала «Конотопська відьма» Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка у постановці Івана Уривського.
Повість Григорія Квітки-Основ’яненка була написана у 1833 році. Майже через два століття її герої опинилися на сцені в постановці, яка працює з класичним текстом через виразну візуальність, пластику, музику, світло та мінімалістичну сценографію. Сам Уривський пояснював свій інтерес до твору актуальністю закладених у ньому архетипів, попри те що першоджерело є сатиричною історією.
Прем’єра сучасної постановки відбулася у квітні 2023 року, а згодом «Конотопська відьма» вийшла далеко за межі звичного театрального інформаційного поля. Про виставу заговорили в соціальних мережах, уривки поширювалися у TikTok, а сама постановка стала прикладом того, як українська класика може зацікавити аудиторію, яка раніше могла не стежити за театральними прем’єрами.
Цікаво й те, що для Театру Франка це не перша сценічна зустріч із повістю. Постановка «Конотопської відьми» 1982 року свого часу також мала великий глядацький успіх — у театрі згадують про 207 аншлагів. Тож, можливо, секрет не лише в тому, що класика раптом стала популярною. Хороші тексти просто здатні знаходити нового глядача в різні епохи.
Нечуй-Левицький стає драмою-рейвом
Як далеко може зайти сучасне прочитання класики, добре показує одна з найсвіжіших театральних прем’єр осені 2026 року.
29 жовтня Київський національний академічний Молодий театр представляє «Хмари» за Іваном Нечуєм-Левицьким. Режисер постановки — Станіслав Мойсеєв, автор інсценівки — Андрій Бондаренко. А жанр, зазначений самим театром, звучить не зовсім так, як можна було б очікувати від Нечуя-Левицького: драма-рейв.
І це вже достатня причина подивитися на твір уважніше.
«Хмари» — роман про українську інтелігенцію, освіту, духовні пошуки, культурну та національну ідентичність. Сучасна постановка звертається до питань зіткнення очікувань із реальністю, ціни власних переконань і готовності людини не лише мріяти про зміни, а й діяти.
Саме тут добре видно одну з головних можливостей сучасного театру. Він може повернути в культурний простір не тільки найбільш відомі твори класиків. Для багатьох Нечуй-Левицький передусім залишається автором «Кайдашевої сім’ї», однак сценічне життя «Хмар» нагадує, наскільки ширшою є його спадщина.
Іноді нова театральна постановка стає приводом уперше відкрити книжку. А іноді — перечитати її зовсім іншими очима.
«Тигролови»: коли знайомий роман звучить особливо близько
Інша епоха, інший автор і зовсім інша історія — «Тигролови» Івана Багряного.
Роман був написаний у XX столітті й давно посідає своє місце в українській літературі. Але історія Григорія Многогрішного сьогодні має особливу силу саме на сцені. Людина, яку система намагається позбавити майбутнього, відмовляється прийняти роль жертви. Втеча, небезпека, тайга, родина Сірків, кохання і постійний вибір між страхом та свободою формують історію, якій не потрібно штучно шукати сучасне звучання.
Теми людської гідності, спротиву системі, права на власний вибір і свободи сьогодні сприймаються українською аудиторією особливо гостро. Театр лише створює простір, у якому текст Багряного можна не просто прочитати, а прожити разом із героями.
Для TEATR.org.ua «Тигролови» — ще й частина актуального гастрольного репертуару. І разом із «Конотопською відьмою» ця вистава добре показує, наскільки різною може бути українська література на сучасній сцені: містична сатира XIX століття та пригодницький роман XX-го знаходять свого глядача вже у XXI столітті.
Від літератури — до українського фентезі
Ще цікавіше стає тоді, коли театр звертається не до конкретного класичного твору, а до значно ширшої культурної спадщини.
У вересні 2026 року Національний театр імені Марії Заньковецької представив «Пекельну хоругву» режисера Максима Голенка. Сам театр визначає жанр постановки як козацьке фентезі.
В основі — твір Сашка Лірника, а у сценічному світі вистави українська міфологія, козацькі образи та традиція зустрічаються із сучасною режисурою. До створення постановки залучили, зокрема, Майстерню українського традиційного золотарства й українського традиційного одягу XXI століття «ВидимоНевидимо».
Це показовий приклад того, як сьогодні змінюється ставлення до культурної спадщини. Традицію вже не обов’язково лише відтворювати. Вона може ставати матеріалом для нового мистецтва, жанрового експерименту й цілого сценічного світу.
Українська міфологія цілком природно може бути фентезі, класичний роман — драмою-рейвом, а сатирична повість XIX століття — однією з найбільш обговорюваних вистав сучасності. І саме ця свобода форми робить нинішній театральний процес особливо цікавим.
Чому ми повертаємося до українських текстів саме зараз
Звичайно, українські режисери працювали з класикою задовго до 2022 року. Однак після початку повномасштабного вторгнення змінився суспільний контекст, у якому ці постановки створюються та сприймаються.
За результатами дослідження культурних звичок, представленого Міністерством культури у 2026 році, 70% опитаних повідомили, що стали частіше споживати культурний контент українською мовою. Разом із цим посилився інтерес до власної історії, авторів, музики, традицій і культурних кодів.
Театр опинився в дуже цікавому місці цього процесу. З одного боку, він повертає глядачеві тексти, які вже є частиною українського культурного канону. З іншого — дозволяє не ставитися до них як до чогось завершеного й застиглого.
Адже класика залишається живою саме тоді, коли з нею продовжують сперечатися, шукати в ній нові сенси й ставити їй запитання від імені свого часу.
Тому сучасна постановка може стати не кінцевою точкою знайомства з твором, а навпаки — початком. Після вистави хочеться перевірити, що було в оригіналі, що змінив режисер, чому герой поводився саме так і чому історія, написана десятиліття тому, раптом так точно відгукнулася сьогодні.
Коли вистава виходить за межі своєї сцени
Є ще одна важлива причина, через яку сучасні прочитання українських творів отримують ширшу аудиторію: розвиток гастрольної культури. Сильна постановка більше не обов’язково залишається доступною лише жителям міста, де розташований театр.
Саме над цим протягом останніх років працює і TEATR.org.ua. Щороку команда організовує понад 300 культурних подій, які відвідують більш як 100 тисяч глядачів. Серед них — гастрольні покази українських вистав у різних містах країни.
У нашій афіші сьогодні поруч можуть стояти «Конотопська відьма» за Квіткою-Основ’яненком і «Тигролови» за Багряним, а поряд із ними — постановки за сучасною українською літературою. Для нас це не стільки привід розділяти театр на «класику» і «сучасність», скільки можливість показувати різноманітність українських історій і давати їм зустрічатися зі своїм глядачем у різних містах.
Гастролі в цьому сенсі стають продовженням того самого процесу переосмислення. Нова постановка відкриває знайомий текст по-іншому, а гастрольний маршрут дозволяє цьому прочитанню вийти далеко за межі однієї сцени.
Класика, яку варто побачити вдруге
Можливо, сьогодні ми спостерігаємо не стільки «повернення» української класики, скільки зміну наших стосунків із нею. Адже самі тексти нікуди не зникали. Змінюються покоління читачів і глядачів, історичні обставини, театральна мова та питання, з якими ми приходимо до давно написаних історій.
Саме тому Квітка-Основ’яненко може звучати зовсім не так, як ми його пам’ятаємо. Нечуй-Левицький може стати основою драми-рейву. Багряний — змусити знову думати про ціну свободи. А українські міфи та козацькі легенди — перетворитися на фентезійний сценічний світ.
Хороший театр не намагається переконати нас, що класика актуальна. Він просто ставить виставу так, що під час перегляду ми самі це відчуваємо.
І, можливо, найкращий спосіб заново познайомитися з історією, яку колись уже читали, — одного вечора побачити, як вона оживає на сцені.
Стежте за гастролями українських постановок у своєму місті на TEATR.org.ua та обирайте історію для наступної зустрічі з театром.
