«Балада про украдене щастя»: Франко, Уривський і нова історія про любов, якій не залишили вибору

«Балада про украдене щастя» — нове прочитання Франка

«Балада про украдене щастя» — це сучасна вистава за мотивами драми Івана Франка «Украдене щастя», створена драматургинею Людмилою Тимошенко у режисурі Івана Уривського для Національного театру імені Марії Заньковецької.

Це не просто ще одна постановка класичного твору. Це новий погляд на історію, яка вже понад сто років не втрачає сили. У центрі — Анна, Микола і Михайло: троє людей, чиї долі зламали обставини, чужі рішення, соціальний тиск і почуття, які неможливо викреслити.

Іван Уривський переносить цю історію в сьогодення, але не руйнує її франківський нерв. Навпаки — сучасна форма допомагає побачити, наскільки ця драма близька нам сьогодні. Бо «украдене щастя» — це не лише про минуле. Це про людей, яким не залишили права на вибір, любов і власне життя.
 

Звідки почалася історія «Украденого щастя»

Іван Франко створив «Украдене щастя» під враженням від народної балади 1878 року про Шандаря, його коханку та її чоловіка Николайка. На перший погляд, це була майже побутова історія: любовний трикутник, зрада, осуд громади і неминуча розв’язка.

Але Франко побачив у цій історії значно більше. Його цікавила не лише зрада, а й те, як суспільство, родина, обставини й людська жорстокість можуть забрати в людини право на щастя.

У цій темі було багато особистого. Франко сам знав, що таке втрачене кохання: його наречену Ольгу Рошкевич розлучили з ним обставини та воля батька. Їхнє листування тривало все життя, а пісню про Шандаря записала сестра Ольги — Михайлина.

Драму Франко написав на конкурс 1891 року. Спершу п’єса мала назву «Жандарм», але через цензуру образ жандарма довелося змінити на поштаря. Прем’єра відбулася 16 листопада 1893 року у театрі «Руська бесіда» у Львові. Успіх був миттєвим: глядачі вітали Франка оваціями, а виставу швидко почали ставити в інших містах Галичини.

Першим виконавцем ролі Михайла Гурмана став Степан Янович — батько Леся Курбаса.

КУПИТИ КВИТКИ 
 

Чому для Театру Заньковецької це особлива вистава

Для Національного театру імені Марії Заньковецької «Украдене щастя» — не просто класичний текст. Це вистава з великою театральною пам’яттю.

Кожне покоління заньківчан мало свою версію цієї історії. Першу постановку театр здійснив ще у 1922 році в Києві. Згодом Борис Романицький повертав п’єсу до репертуару кілька разів, фактично старіючи разом із роллю Миколи Задорожнього.

Окреме місце в історії театру займає постановка Сергія Данченка 1976 року. У ній грали Богдан Ступка, Федір Стригун, Таїсія Литвиненко та інші видатні актори, а сценографія Мирона Кипріяна переносила події на Бойківщину. Ця вистава стала однією з легендарних сторінок українського театру.

У 2016 році Федір Стригун створив ще одну версію «Украденого щастя», насичену народними мотивами, музикою і хореографією.

Тепер Театр Заньковецької запросив Івана Уривського — одного з найпомітніших сучасних українських режисерів. Для театру це перша співпраця з ним як із запрошеним режисером. І саме тому нова постановка звучить як важливий діалог: між Франком і сьогоденням, між театральною традицією і новою сценічною мовою.

 

Про що вистава

У центрі історії — Анна, Микола і Михайло.

Колись Анна і Михайло кохали одне одного. Але їх розлучили. Анна стала дружиною Миколи. Її життя ніби склалося: є дім, побут, шлюб, певна стабільність. Але повернення Михайла руйнує цю крихку рівновагу.

У новій версії Михайло повертається до Анни з полону. Це важлива сучасна деталь, яка додає історії іншого болю. Він приходить не просто як колишнє кохання. Він приносить із собою травму, минуле і почуття, яке не зникло.

Анна опиняється в центрі неможливого вибору. Микола — не просто «зайвий чоловік», а теж людина, якій обставини зламали життя. Михайло — не лише пристрасний герой, а людина, яка повернулася з досвідом втрати, насильства і внутрішнього надлому. Саме тому ця історія не зводиться до банального любовного трикутника. Це трагедія людей, яким не залишили простого виходу.
 

Людмила Тимошенко: “Це трагедія про людей, яким не залишили вибору”

Драматургиня Людмила Тимошенко зізнається, що спершу їй здавалося, ніби вона добре знає цю історію: любовний трикутник, пристрасть, добрий чоловік, соціальна нерівність, людська заздрість і чорноротство.

Але чим глибше вона вдивлялася в текст Франка, тим більше розуміла: це не звичайна побутова драма.

За її словами, це точно виписана трагедія про людей, яким не залишили вибору обставини, що від них не залежать. І якщо людина краде чуже щастя, вихід із цієї трагедії можливий лише у два способи: або загинути, або залишитися мертвим при житті.

Ця думка дуже точно пояснює, чому «Балада про украдене щастя» звучить так сильно. Вистава не шукає винного. Вона показує, що іноді всі герої одночасно і жертви, і учасники трагедії.
 

Іван Уривський і новий погляд на знайому історію

Іван Уривський уже працював із «Украденим щастям» близько десяти років тому в театрі «Золоті ворота». Але, за словами режисера, він багато разів подумки повертався до цієї історії, тому виникла ідея переписати текст Франка й подивитися на нього заново.

Для Уривського три головні персонажі — Анна, Микола і Михайло — цікаві не лише як учасники любовного трикутника. Це матеріал для психологічного і філософського дослідження.

Найзагадковішою він називає Анну. В один момент вона може здаватися янголом, в інший — жорсткою і небезпечною. Кожен глядач трактує її по-своєму: хто вона, чому так чинить і чи має право на своє щастя.

Микола у Франка прописаний дуже чітко, але в новій виставі розширено й інших персонажів. Зокрема, сім’ю Бабичів, Війта Антона та додаткові образи, які дозволяють подивитися на історію з іншого кута. Також у постановці сильніше проявляється детективна лінія про вбивство. І це не випадково: Франко любив детективні історії, а нова версія використовує цей елемент, щоб зробити драму ще напруженішою.
 

Творча команда вистави

Режисер вистави — Іван Уривський.

Драматургиня — Людмила Тимошенко.

Сценограф — Олександр Білозуб.

Художниця з костюмів — Дарія Біла.

Музичне оформлення — Уляна Горбачевська.

Генеральний директор — художній керівник театру — Максим Голенко.

Прем’єра вистави відбулася 6 березня 2026 року.

Це команда, яка працює з класикою не як із недоторканним музейним матеріалом, а як із живою основою для розмови про сучасну людину.

 

Актори і персонажі

У виставі задіяні два акторські склади, що дає історії різні сценічні відтінки.

Михайла виконують Дмитро Сова та заслужений артист України Юрій Хвостенко.

Миколу грають заслужений артист України Андрій Войтюк та заслужений артист України Василь Коржук.

Анну втілюють Діана Каландарішвілі та Антоніна Хижняк.

Настю Бабич грають заслужена артистка України Інна Калинюк та Юлія Коржук.

Олексу Бабича виконують заслужений артист України Дмитро Каршневич та Ярослав Федорчук.

Поліцейського Антона Семеновича грають народний артист України Орест Гарда та народний артист України Олександр Норчук.

Пані Стефу втілюють народна артистка України Олександра Бонковська та Соломія Кирилова.

Юрка грають Василь Баліцький та Володимир Пантєлєєв.

Вітю виконують Ярослав Дерпак та Владислав Мельникович.

Акторський склад тут особливо важливий, бо вистава тримається не лише на сюжеті, а на психологічній напрузі між людьми. У цій історії кожен персонаж має свою правду, свою провину і свою тінь.
 

Чому вистава цікава сучасному глядачеві

«Балада про украдене щастя» цікава тим, що вона не звучить як стара історія з минулого. Навпаки — вона дуже близька до сьогоднішнього українського досвіду.

Тут є тема повернення з полону. Є тема війни і травми. Є тема жінки, за яку колись вирішували інші. Є тема чоловіка, який хоче втримати любов, але не знає, як не перетворити її на біль. Є тема громади, яка дивиться, оцінює, засуджує і часто лише поглиблює трагедію.

Це вистава про те, як обставини можуть зруйнувати людину ще до того, як вона зробить власний вибір.
І водночас це історія про любов. Не красиву і безпечну, а складну, болючу, хтонічну. Таку, яка може бути джерелом життя, але так само може знищити.
 

Чому варто піти

На «Баладу про украдене щастя» варто піти, якщо хочеться побачити українську класику без музейності.

Це Франко, але не як шкільна програма. Це Франко, який говорить про нас сьогодні: про травму, любов, втрату, ревнощі, війну, провину і право людини на щастя.

Вистава цікава тим, хто стежить за роботами Івана Уривського, бо тут він знову працює з класикою як із живим матеріалом. Не прикрашає її, не спрощує, а витягує з неї нерв, який досі болить.

Вона важлива і для тих, хто любить Театр Заньковецької. Бо це нова сторінка в довгій історії театру з «Украденим щастям» — після легендарних постановок минулих поколінь.

І головне — це вистава, яка не дає простих відповідей. Вона не вирішує за глядача, хто винен. Вона змушує дивитися на кожного героя уважніше.
 

Гастрольний тур від  організаторів ТЕАТР ОРГ

Вистава «Балада про украдене щастя» представлена у гастрольному турі Україною. 

КУПИТИ КВИТКИ

 

«Балада про украдене щастя» — вистава про щастя, яке не просто втратили

Є історії, які повертаються на сцену не тому, що вони класичні, а тому, що в них досі живе незакрите питання.

«Украдене щастя» — саме така історія.

Хто вкрав щастя Анни? Брати, які вирішили її долю? Михайло, який повернувся? Микола, який став частиною чужої трагедії? Громада, яка завжди готова судити? Чи самі герої, які не змогли вирватися з кола болю?

«Балада про украдене щастя» не дає легкої відповіді. Вона показує людей, які хотіли любові, але опинилися в історії, де любов стала не порятунком, а випробуванням.

І саме тому цю виставу варто побачити наживо.